Міфалогія - не проста казкі або фантастычныя прадстаўлення, гэта - абагульнены вопыт жыццядзейнасці продкаў, адлюстраваны і захоўваецца праз сістэму вобразаў. Калі працэс развіцця якога-небудзь народа пачаўся гістарычна нядаўна і ў яго няма сваёй старажытнай міфалогіі, ён стварае сучасную. Міфы спрыяюць яднанню грамадства, удзельнічаюць у фарміраванні менталітэту народа праз захаванне вызначаных стэрэатыпаў мыслення і паводзін. Агонь для нашых продкаў - мужчынская аснова свету. Ён можа быць розным: нябесным, падземным, жывым, зямным. Вада - жаночая аснова. Яна таксама бывае некалькіх выглядаў: нябеснай, зямной, падземнай, жывы і мёртвай. З гэтых двух першаэлементаў была створана Зямля. А адбылося гэта так... Першымі людзьмі на нашай зямлі былі волаты - істоты велізарнага росту, таму і называлася наша месца Карпаўская воласць . Праходзячы праз лес, яны бралі за верхавіну велізарную хвою, вырывалі з коранем і абапіраліся на яе, як на кій. Цяперашнія людзі ім бы толькі да калена даставалі. Сілы яны былі неверагоднай, не ведалі, куды яе прыкласці. Гэта яны пракапалі рэкі, насыпалі горы, раскідалі па ўсім святле вялікія камяні. Як пачнуць біцца ды ірваць дубье, дык аж зямля стогне! Не было на зямлі нікога, хто б мог памерацца з імі сілай. Шмат яны загубілі на зямлі жывёл і раслін. Выстаўляючыся сваёй сілай, нават багам сталі пагражаць, жадалі з імі пазмагацца і кідалі камяні ў неба. За гэта багі іх пакаралі: частку загубілі, а астатніх ператварылі ў малых і звычайных людзей. Толькі беларускія волаты былі здольныя справіцца з цмок, які прылятаў з іншых краін. Смела біліся яны з пачварай на сваёй зямлі. Не баяліся адправіцца на пошукі пачвары ў чужыя краю, калі яно, выкраўшы дзяўчын-прыгажунь, паспявала схавацца. Знаходзілі і там выклікалі на бой. Цмок заўсёды выходзіў на бой з волатамі ў сваім сапраўдным абліччы, ніколі не ператвараючыся ў іншых істот. У цмок ёсць жонка-змея, сёстры, браты, бацька, бабка - Поўдня. За знішчэнне свайго мужа, брата, пляменніка яны заўсёды імкнуцца адпомсціць волатам. Калі тыя вярталіся дадому, сваякі цмок гналі іх, ператвараючыся то ў ложак, то ў яблыню, а то і ў крыніцу. Прыляжа стомлены волат на ложак, з'есць яблычак або пап'е вады з крыніцы - памрэ ў раптоўна. За дабро і смеласць асiлка, за яго гатоўнасць дапамагчы і людзям і зьвярам, заўсёды знойдуцца яму цудоўныя памочнікі - шчупак, мядзведзь, воўк, сівой Дзед, якія дадуць савет, дапамогуць справай, папярэдзяць аб падступстве ворагаў. Даўным-даўно, калі яшчэ людзі жылі ў лясах дрымучых, пасля волатаў прыйшлі на нашу зямлю асiлкi. У лясах было шмат звяр'я: мядзведзяў, ваўкоў, ласёў, дзікоў. У рэках і азёрах жылі выдры, мноства рыбы. Асiлкi былі людзі здаровыя, высокага росту, шырокія ў плячах. Голас у іх званом гудзеў. Яны маглі з коранем вырываць дрэвы, закідваць за аблокі цяжкую дубіну. Гаспадаркі яны не вялі, сілкаваліся тым, што лавілі ў лясах звяроў ды ў рэках рыбу. Вопратку шылі з шкур звяроў. Асiлкi будавалі гарадзішча, перакідаючы сякеры з аднаго на другое, каб не марнаваць часу на хаджэнне. Асiлкi былі абаронцамі зямлі і людзей. Подзвігі асилков звязаныя з іх барацьбой супраць цёмных сіл. У гэтых волатаў заўсёды былі сябры - такія ж волаты. Толькі праяўлялі яны сваю сілу і незвычайныя магчымасці ў нейкай адной вобласці. Напрыклад, Ламай-камень лёгка раскідваў горы і разбіваў валуны, выраўноўваючы шляхі-дарогі. Вернидуб хутка выкарчоўваў лес. Нават багі, шануючы добрыя справы асiлкaў, падтрымлівалі іх. Продкі беларусаў жылі на сваёй зямлі і ліха не ведалі. Свет вялікі - вольнага месца хапала ўсім. Як папрацуеш, так і на такое мяса. Ўсе былі роўныя, жылі-пажываць, багоў ўсхвалялі, ні пра што не турбаваліся. Багі тады яшчэ жылі на зямлі, прыходзілі да людзей, як да сваіх братоў, вучылі, як жыць на свеце, як дзяцей пладзіць і выхоўваць ды зямлю напаўняць. І не было на зямлі ні ліха, ні дабра. Людзі жылі быццам птушкі ў небе ці рыбы ў вадзе: што знаходзілі - тым і сілкаваліся, ні шчасця, ні бяды не ведалі. Але хіба гэта жыццё? Так жывуць і звяры ў лесе, так жывуць і расліны. Багі, убачыўшы гэта, пачалі вучыць людзей, як здабыць жыўнасць, як зрабіць вопратку, як схавацца ў непагадзь. Калі нараджаўся дзіця, бог Род запальваў на небе зорку - знак жывой душы. Нітка лёсу чалавечай прала багіня Макош. Калі яна абрывала яе - перарывалася і чалавечае жыццё. Чалавек паміраў, і бог Зніч здымаў з неба зорку, запаленую Родам. Дагараюць, яна Знічка ляцела па небе. Лёс чалавека была наканаваная багамі. Фізічная смерць непазбежная, яна прызначана кожнаму яго лёсам, але час і абставіны сваёй смерці чалавеку ведаць не дадзена. Калі чалавек хварэў хваробай, наслаць злым духам, то пра яго смерць прадвяшчалі наступныя прыкметы: над хворым, які ляжыць у хаце, прагіналіся бэлькі або выгінае сцяна; у хворага халодны і востры нос; пазногці і пальцы каля іх сінеюць; хворы просіць пакласці яго на падлогу або на зямлю. Прадвеснікам заканчэння зямнога жыцця была Смерць, або, як яе яшчэ называлі, Белая баба. Гэта па-дзявочы стройная, высокая жанчына з тварам мерцвяка, у белым, падобным на вясельную, адзенні. Яна нечакана, «слупом» узнікае з-пад зямлі. Працягнуўшы рукі, ідзе да чалавека і спыняецца перад ім за некалькі крокаў. Адкідвае з твару вэлюм, адкрываючы твар старой-нябожчыцы. Пастаяўшы перад чалавекам некалькі імгненняў, Смерць раствараецца белым туманам.
Старажытны беларус не баяўся фізічнай смерці: жыццё была вечнай. Пасля смерці цела працягвала жыць душа. Нашы продкі казалі, што душа чалавека - быццам птушка, і верылі, што яна ляціць у Вырай - краіну дабра і спакою, дзе працягвае жыць вечна. Старажытныя беларусы ўяўлялі душу чымсьці матэрыяльным, але больш тонкім, чым навакольныя прадметы. Душа, сцвярджалі яны -дух, пар (як у лазні), дымок, які можа бясконца мяняць сваю форму і прымаць розныя вобразы, а таксама быць нябачным. Увасабленнем душы чалавека магла быць і матылёк. Калі над пажарышчам з'яўляюцца невядомыя птушкі - белыя і чорныя, гэта душы продкаў, якія прыляцелі дапамагчы жывым суродзічам.
0 Комментарии
Оказавшись в Польше, Татьяна решила попробовать себя в профессиях, которые ее привлекали, но в которых она не смогла бы реализоваться в Беларуси. Первой такой стала служба в охране. «Я занималась стрельбой, поэтому у меня возникло желание быть поближе к оружию. В Беларуси устроиться в такую службу без специального образования нереально, можно, разве что работать вахтером-подозревакой. В Польше этого не требуется. Если ты гражданин Польши, можешь получить разрешение на оружие достаточно просто, и даже не имея его, имеешь право поступить на службу в полицию или охранную структуру. Но, поскольку я не гражданка Польши и не собираюсь ей становиться, то разрешения на оружие у меня пока нет. Я могла претендовать только на место в гражданской охране на частных, производственных или торговых объектах». После работы в охране Татьяна решила осуществить еще одну мечту и пошла работать почтальоном. Работы у Татьяны много: только ее почтовое отделение обслуживает район во Вроцлаве, который соизмерим с Серебрянкой и Чижовкой вместе взятыми. Каждый день она проходит две-три улицы, разнося извещения. «Работа, конечно, тупая, не творческая. Но и в ней я нашла кайф. Берешь сумку на колесиках, в которую тебе нагружают 20-25 килограммов рекламных материалов, везешь ее, по ходу можешь пообщаться с местными жителями. Кто-то недовольство высказывает насчет некоторых аспектов жизни, кто-то, бывает, и выгонять пытается. Физического воздействия на почтальона здесь очень много» При найме на работу с ней провели учебный курс, рассказывая о методах противостояния, взаимодействии с полицией, чтобы почтальона не ограбили, ведь они, кроме прочего, разносят деньги. Хочет ли Татьяна остаться в Польше? Она не загадывает надолго, говорит, что не понимает, как можно уезжать навсегда, оборвав все в один миг. Возможно, размышляет женщина, она вернется домой через какое-то время, а потом снова куда-нибудь уедет. Сидеть на одном месте уже не хочется. «Как оказалось, я человек спонтанный, легкий на подъем, — говорит она и, подумав, добавляет: Останусь в Польше я в одном случае, если открою здесь свое предприятие, что сделать здесь, в принципе, проще, чем в Беларуси. Но как сложится, покажет жизнь. На днях звонили из другой охранной компании, им нужны на работу именно женщины, что немного удивило. Столько еще любопытного…» Шаг за шагом молодая семья входила в сельский быт...Назвать жилье домом мечты язык не поворачивается: тут тепло, сухо и больше почти никак. Но мы же не «старухи у синего моря», которые хотят всего и сразу. — Начали искать в сети объявления и строить планы по переезду в деревню. Заодно узнали, что мы — модные «дауншифтеры». Чем больше изучали, тем больше становилось понятно: не страшно. Плюс я продал дом, у нас были деньги. Здесь понравилось расположение: и глушь, и одновременно недалеко от города. Много построек для развития хозяйства. Крепкий дом 1939 года (деревня была богатая — бревна воском пропитаны!) с хорошей печью. Участок в 36 соток с возможностью использования гектара и больше. Все это обошлось нам в 2 тыс. рублей. Очистили дом от старья, пробурили скважину, провели воду в дом и сделали канализацию. Обработали половину земли. Купили корову, кроликов и цыплят. Поставили пару теплиц из карбоната. Алена посадила первые в жизни грядки.
Не нужно думать, что классический дауншифтинг - это жизнь в землянке и черствый хлеб на завтрак, обед и ужин. "Добровольные простаки" не протестуют против существующей социальной системы, просто для них лозунг современного поколения - "выше, больше, богаче" - уже не актуален.
Дауншифтеры покидают душный каменный город не только для того, чтобы дышать чистым воздухом и общаться с природой, но и чтобы их дети, с одной стороны, выросли свободными от навязанных неестественных ценностей города, а с другой – обрели свой дом, малую родину, место, где находятся их корни, откуда они смогут уйти в большой мир и куда всегда смогут вернуться.
В классическом понимании дауншифтинг — это всегда выбор между доходами и стрессами и душевным комфортом за меньшее вознаграждение. Обычно, уходя из бизнеса или со стрессовой работы, люди преследуют такие цели, как получение большего количества времени на увлечения или на семью.
Классическими примерами дауншифтинга являются жизнь американского писателя Генри Дэвида Торо, а также Хелен и Скотта Нирингов — авторов знаменитой книги «The Good Life» («Хорошая жизнь»).
Самое простое определение термина "дауншифтинг" - сознательное движение вниз по карьерной лестнице. На русский язык слово проще было бы перевести как "сдвиг вниз", однако куда точнее и поэтичнее звучит другой перевод - "добровольная простота". Это явление порой сравнивают с движением хиппи, однако сходства между ними почти нет. У дауншифтеров нет ни особых пристрастий в одежде, ни гимнов, ни кодексов - от общепринятых ценностей ради личных интересов отказываются самые разные люди по всему миру. Многие из них никогда бы и не подумали, что их жизненный путь соответствует модной сегодня философии. К дауншифтерам можно отнести как успешного бизнесмена, решающего отказаться от дел и поселиться в деревенской глуши, так и топ-менеджера, уходящего из начальников в подчиненные, чтобы иметь больше времени на рыбалку и футбол.
Это раньше их называли чудаками - людей, не желающих принимать приглашение на все более и более высокие должности, сознательно отсекающих нули от собственной зарплаты. О них говорили: "не выдержал", "сломался", "не потянул". Теперь говорят иначе и с пониманием: "стал дауншифтером".
В топе стран для дауншифтинга в 2016 году смело можно назвать Таиланд. Эта страна занимает лидирующую позицию для желающих убежать от шумных мегаполисов на протяжении больше, чем 20 лет. Если говорить о том, почему же многие выбирают Таиланд для дауншифтинга, то самую важную роль здесь играет факт, что это относительно очень дешевая страна. Ведь многие могут обеспечить безбедное проживание в Таиланде всего лишь сдавая в оренду собственную квартиру в столице. Дауншифтеры всего на 100-200$ могут найти приличное жилье. Если же у Вас есть намерение взять в аренду дом, то это обойдется в 500$. Да и прожить месяц в Таиланде можно за 400-500$.
Вторую позицию в топе стран для дауншифтингов смело занимает Индия. Здесь нужно сделать поправку, что популярным является именно штат Гоа, а не вся страна. Здесь иностранцев даже называют «гоашифтерами». Зимой приток дауншифтеров увеличивается, так как многих привлекает именно возможность зимовки в теплой стране.
Третьим, но не менее значимым местом для дауншифтеров является остров Бали в Индонезии. Поток туристов и дауншифтеров увеличивается с каждым годом. Наверное многие мечтали побывать в этом райском уголке после прочтения знаменитой книги «Ешь.Молись.Люби», бросив все так же, как сделала главная героиня.
Одним из популярных мест для дауншифтинга считается Боракай в Филиппинах. Если сравнивать его с Индией или Таиландом, то цены здесь дороже и на аренду жилья и на питание. Но благодаря невероятным волнам, этот регион дауншифтеры полюбили за возможность заниматься серфингом и за красивые белоснежные песчаные пляжи.
Наша страна ЛИТВИНИЯ претендует занять почетое место в этом списке, использовав тихую жизнь в сельской глубинке и возможности зеленой экономики.
|
АвторУчредители и участники Архивы
Август 2017
Категории |